Про нас


Українська Греко-Католицька Церква  в Естонії

Талліннська парохія Української Греко-Католицької Церкви в Естонії була заснована з благословення Києво-Галицького митрополита Кир Володимира Стернюка в 1991 році.

З 1994 року парохія орендує, а в 1998 році викуповує в Естонської Лютеранської Церкви каплицю з прилеглою територією, що знаходиться в старому місті. Внаслідок проведеної реновації каплиця була пристосована під приміщення церкви.

В жовтні 2000 року Талліннська парохія УГКЦ була освячена на честь Божої Матері Троєручиці – заступниці всіх невинно скривджених.

Чин освячення звершнив Його Блаженство Любомир Гузар –  Глава УГКЦ (2001-2011).

На даний момент в Естонії існує ще дві Греко-Католицькі громади в містах Тарту та Пилва.

Храм Богородиці Троєручиці м. Таллінн

Під Покровом Богородиці

Після перебудови старої каплиці церкви св. Олафа Українська Церква у Таллінні вдруге була освячена на Покрову, 14 жовтня 2000 року. Тому не дивно, що у церкві є ікона «Покрова Пресвятої Богородиці». Її написав автор іконостаса львівський художник Петро Гуменюк.

Під плащем-покровом Матері Божої на іконі зображені (зліва направо) монахиня Згромадження Сестер Пресвятої Родини (у Таллінні в 1995 – 2003 роках працювали три сестри цього Згромадження); за нею виглядає прем’єр-міністр Март Лаар, завдяки якому парафія увійшла до приміщення церкви – колишнього складу міністерства внутрішніх справ ЕРСР, далі на повний зріст зображений митрополит Андрей Шептицький – предстоятель Української Греко-Католицької Церкви, один з духовних будівничих української нації; поруч стоїть німецький прелат і ватиканський дипломат Ервін Йосеф Ендер, дипломатичний представник Святого Престолу в Естонії у 1997-2001р.р., сприявший будівництву церкви, останні праворуч – пара українців, у яких можна бачити символи наших батьків і матерів – Предків або символи земних Чоловіка і Жінки, чи символ перших українців в Естонії. На передньому плані, з відблиском на спідниці кольору Покрова Богоматері – Дитя, дівчинка як символ майбутнього, продовження нашого роду тут, на естонській землі. У неї в руках голуб – cимвол Святого Духа, Церкви, Духовності. Наша надія і завдання – зростити дітей, які б так само, як ця дівчинка міцно і ніжно тримає голуба, трималися своїх коренів і своєї Церкви.

Під іконою «Покрови» бачимо табличку, на якій перераховані жертводавці нашого Храму. Не зображені на іконі, вони теж знаходяться під покровом Богородиці.

Ж Е Р Т В О Д А В Ц І

Конференція католицьких єпископів США пожертвувала кошти для купівлі храму.

Жертводавці на розвиток, ремонт, реконструкцію та будову усіх церковних приміщень за адресою Laboratooriumi 22, Tallinn:

RENOVABIS (Німеччина)

BONIFATIUSWERK (Німеччина)

Католицька Апостольська Адміністрація Естонії

Kirche in Not (Німеччина)

Талліннський департамент культурної спадщини

Міністерство внутрішніх справ EP

Рада Естонських Церков

Родина архієпископа Ендера

I К О Н О С Т А С


Iконостас Талліннської Церкви Богородиці Триручиці створювався у 1998-2000р.р. Автор ікон – відомий львівський художник Петро Гуменюк.

Іконостас Талліннської Церкви не є класичним. Перед маляром стояло завдання дотримуватися канонів й при цьому знайти співвідношення пластики письма до архітектури будівлі XIV століття, а також передати дух української Церкви і української ікони. За основу був взятий розвиток західно-українського іконопису.

Намісні ікони обабіч Царських воріт написані в традиціях XIV-XVст., коли вплив іконопису Візантії просякає в Західну Україну. Підсумком намісних ікон є Храмова ікона Матері Божої Триручиці, у якій відчувається перехід галицького іконопису до традицій візантійської ікони, а також ідея Триручиці – традиційна для подібних ікон, які зустрічаються в Греції, Україні та Росії.

Архангели Михаїл та Гавриїл на дияконських воротах – це інтерпретація української ікони у її розвитку від XVI – поч. XVII ст. Навіяні українським бароко сер. XVII ст. передстоячі ікони із зображенням Марії Магдалини, апостола Івана і справедливого сотника Ло́нгинa.

Над дияконськими воротами ліворуч – зображення мученика, святого Йосафата, мощі якого зберігається у соборі св. Петра у Римі. Праворуч – образ Іванa (Йоанa) Дамаски́на, з яким пов’язаний чин Триручиці.

На Царських воротах – чотири символи євангелістів. Подібні зображення зустрічаються в Україні до XII-XIV ст.

Царські ворота отримали свою назву тому, що під час відправи Божественної літургії через них людям виносяться з Престолу Святі Дари, тобто через них виходить Сам Господь наш Ісус Христос, Цар Слави (Пс. 23:7,10). Вівтар символізує собою Небо або райські оселі. Ворота або двері, які ведуть з церкви до вівтаря, Духовного раю, в народі ще називають Райськими воротами.

Традиція зображувати на Царських воротах чотирьох євангелістів або їх символи пов’язана з тим, що з радісної звістки (Євангелія) про втілення Христа і через залучення до євангельської проповіді людині відкриваються двері порятунку.

Символи євангелістів називають ще тетраморфом. Тетраморф (з грецької, «чотирьохвидний») –  це крилата істота з чотирма обличчями: людини, лева, тельця й орла – з видіння пророка Єзекіїля. В Об’явленні Івана Богослова тетраморф представлений в образі окремих чотирьох апокаліптичних істот, які є охоронцями чотирьох кутів Трону Господа і чотирьох сторін раю. Пізніше ці тварини було витлумачено як символи чотирьох євангелістів і стали формою їхнього традиційного символічного зображення:

Матвій в образі Ангела як символ месіанського послання в світ Сина Божого, пророка, людської природи Христа, його втілення.

Марко в образі лева в ознаменування могутності і царственої гідності Христа. Дієвість, панування і царська влада Христа-Царя, його Воскресіння з мертвих.

Луку зображують телям, підкреслюючи жертовне, спокутне служіння Спасителя. Священнодійна й священицька гідність Христа, його хресна жертва.

Іван в образі орла зображує висоту євангельського вчення і його божественних таємниць. Це символ дарів Святого Духа, який витає над Церквою, а також Вознесіння Господнє.

Іконостаси багатьох храмів, у тому числі й Талліннської Церкви, – справжні витвори мистецтва. Однак – головне завдання іконостаса – допомагати людям пізнавати Бога, знаходячи Небо на землі, а вічне в дочасному.

 

Українська Греко-Католицька Церква (УГКЦ) — одна із двадцяти двох самоуправних Східних Католицьких Церков, які знаходяться у повній єдності з Апостольським Престолом. За кількістю своїх вірних (понад 5,5 мільйонів) вона є найбільшою у світі з усіх східних Церков у католицькій спільноті та відповідно другою після Латинської Церкви. З 27 березня 2011 року її очолює Верховний Архиєпископ Києво-Галицький Святослав Шевчук. УГКЦ, за чинним законодавством Католицької Церкви, — Церква свого права (Ecclesia sui juris). У неї є власний обряд, який походить з Константинопольської традиції та вона зберігає її літургійну, богословську, духовну і дисциплінарну спадщину в культурі та історичних обставинах свого народу. Як одна з частин давньої Київської Церкви, УГКЦ прагне відновлення її первісної єдності. У суспільному і громадському житті своїх вірних, відстоює право українського народу на свою незалежну соборну державу та становлення в ній зрілого громадянського суспільства; реалізує велику кількість благодійних та громадських проектів в Україні та поза її межами.

Українська Греко-Католицька Церква має безперервну ієрархічну спадкоємність від часу офіційного Хрещення Руси-України та становлення на її території церковної структури. Новий період з її багатовікової історії розпочинає 1596 рік, коли у Бересті (тепер Білорусь) на Церковному Соборі було проголошено відновлення повної єдності з Римським Престолом, що увійшло в історію під назвою як Берестейська унія. Проте першу спробу церковної унії на Руси можна віднести ще до часів короля Данила Галицького, який вимагав об’єднання сил усього християнського світу в умовах опору татаро-монгольській навалі.

Ідея унії була зумовлена як і зовнішніми політичними обставинами, так і внутрішньому прагненню вірних до церковної єдності: православні віруючі на терені Речі Посполитої та Угорщини зазнавали утисків від представників панівного римо-католицизму як схизматики — та були схильні урівняти прихильників грецького обряду перед лицем Ватикану. Правда, далеко не всі православні приєдналися до унії: сталося розділення українських і білоруських віруючих на уніатів (прихильників унії) і православних.

Згідно з угодами Берестейської унії, у Греко-Католицькій Церкві богослужіння, церковна організація й обряди залишились такими, як і вони були в Греко-Православній Перкві. Церква, з черги, підпорядковувалася Папі Римському та прийняла як і католицький догмат про сходження Святого Духа від Отця і Сина (filioque), так і католицький догмат про чистилище — які в ті часи являлися головними розбіжностями між православною та католицькою церквами.

Унаслідок трьох поділів Речі Посполитої, Київську митрополію Греко-Католицької Церкви розділено на дві частини: на землях, що відійшли до Російської імперії, унію в році (1838) ліквідовано. Проте Австрійська імперія проводила політику сприяння унійним процесам, оскільки УГКЦ відігравала консолідуючу роль в українському суспільстві — та позитивно підтримувала розвиток культурно-освітнього життя.

Розквіт Української Греко-Католицької Церкви припадає на 19 століття. Провідною постаттю греко-католицького руху в першій половині двадцятого століття був львівський митрополит Андрій Шептицький. Зі встановленням радянської влади на західноукраїнських землях УГКЦ розпущено владою — і церква існувала лише в підпіллі. Аж 1989 року — за горбачовської перебудови — церква вийшла із підпілля.

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *